Главная » 2017 » Март » 6 » «Нехай вбивають дорогою, дітей в окупації не залишу!»
15:22
«Нехай вбивають дорогою, дітей в окупації не залишу!»
✏ "Я вперше відчула гіркий подих війни під час Помаранчової революції ... Коли їхали автобуси з Енакієво через Дебальцівський "хрест" до Київа вночі... Коли набилось повне кафе бидлоти і кричало "За нас, за вас і за Донбас! Янукович наш президент!" Ще тоді я зрозуміла - достатньо трохи підштовхнути, і буде війна... Ми різні і чужі... Ви можете уявити собі "референдум" по донецько-кримському сценарію на Заході України? Я - ні. Тут люди пам'ятають, якою ціною була здобута незалежність України!
В травні 2014 почала просити старшого сина виїзджати - залишити його тут я не могла, виїзжати він не хотів. Важко все покинути і поїхати невідомо куди. Дуже боляче було, коли рідний брат кричав, що я фашистка і бандерівка, бо я не повірила в одеський Будинок профспілок. Не вірю і зараз - росії була потрібна страшна картина, вона її зробила. Під час Майдану постійно дзвонив товарищ мого сина, та більше писав: "Не вірте телевізору, вони - кати, вбивають, скальпують, голови відрізають... Дорослі забороняють молоді від них відходити, особливо вночі, але ми переможемо! Слава Україні!" Від нього я дізналась, як підпалили Будинок профспілок в Київі, відключили воду, не давали тушити... Фото, відео - то був жах... Потім дзвонила коліжанка з Криму, розповідала, що там робиться. Поздвонить по Скайпу, а там техніка кацапська їде - і це серед біла дня, напроти школи... Там також не всі до москвобаду хотіли...
Гидко було, коли вата йшла на свій "референдум"... Перші блок-пости... Однокласниця іде з торбами, її питаюсь: "Ти куди з такими сумками?" Та відповідає: "На війну, ти не знаєш? У нас блок-пост поставили!" Чомусь від тої війни вона втікла швиденько до росії ...
Страшно було, коли все почалось, і прокинулись ми не від будильника, а від залпів! Вперше в житті то дійсно було страшно - ми падали в коридорі на підлогу і лежали з малими... Всього описувати не буду, нас звільнили, і нарешті прийшли Наші! А як ще боліло сердце за Шахтарськ: бабуся, дитина війни, знов війну побачила - ще страшнішу...
Як потім терористи обстрілювали Дебальцеве - не бачили тільки сліпі довгих півроку... За цей час я на місяць виїджала в Міронівське, потім повернулась додому. До останього сподівалась, що Дебальцеве більше не віддадуть ніколи.
Виїзжала вже з котла 1 лютого 2015 - той день запам'ятався на все життя не тому, що нас двічі обстріляли коло Управління дороги і на миронівському блок посту. А тому, що я почула в бомбосховищі (після того, як наші автобуси розбили російські терористи, ми спустились туди). Якась "перелякана" кричала: "Куди ти дітей везеш? Нам подзвонили ополченці, виїзжають тільки укропи, всі машини вони розтріляють, виїхати не дадуть нікому!" Я відповіла: "Нехай вбивають дорогою, дітей в окупації не залишу!"
Ми виїхали і вижили! В Дебальцевому більше не була, чи поїду - не знаю. Можливо, після перемоги треба з друзями вшанувати пам'ять загиблих. А зараз воно мені чуже і вороже. Ми з дітками полюбили Галичину, це благословенна Богом земля! Полюбили цих людей, які приняли нас, як рідних! Є мета збудувати свій будинок, і рухаюсь в цьому напрямку, ми хочемо жити серед людей, які нас захищали, серед наших рідних АТОвців ! Бог дасть, все буде добре!
Але війна триває, не можна забувати про хлопців на передовій... До речі, хочу звернутись до людей з підконтрольної території. Ви ж поряд з нашими хлопцями. В середу ліпили вареники і дружина військового поділилась, що дзвонив чоловік, просив кастрюлю літрів на 5 - ми відправили... Але невже у вас кастрюль немає... Хлопці самі не попросять - допомогайте, цікавтесь, чи щось треба... Тут достатньо клич кинути, і всі сходяться - хто вареники ліпить, хто продукти несе, хто закрутки. Не вірю, що там на Сході ніхто не допомогає. Зараз в'яжу шкарпетки ))) Хотіла взяти рамку наскувальну, сітку плести - дівчата кажуть, є кому плести, краще в`яжи шкарпетки. Ну треба - так треба, буду взувати нашу армію! Колись мене питали в Дебальцевому, чи я таким чином хочу всю армію взути - всю я не встигну, тільки нас разом багато )) І ми переможемо! Перемоги, Миру і Добра! Буде Україна!"
Наталя.
✏ P.S. Данная запись - из рубрики личных историй соотечественников, которые не предали свою страну, в разной мере пострадали, но не сломались духом. Кто обустраивает новую жизнь на свободной территории, кто сражается на фронте за независимость нашей страны, кто продолжает жить в оккупации, надеясь на освобождение... Давайте рассказывать о себе, давайте покажем, что люди с Донбасса - это не только предатели-коллаборанты. Свои истории присылайте анонимно на адрес электронной почты debalonline@gmail.com
Впервые абсолютно согласен!!! Типичный западенский подход! А на Донбассе живут совершенно другие люди. Поэтому давно надо было отделиться от западной Украины и было б всем хорошо. И не было б этой войны. И ни одного майдана не было бы, потому как они были основаны на противопоставлении не России и Украины, а Украины и Западной Украины!
Подстрекательство к нарушению ч. 2 ст. 110 УК Украины (посягательство на территориальную целостность и неприкосновенность Украины) - противозаконная деятельность, запрещённая правилами пользования сайтом.
Главная 
Доска объявлений 
Фотоальбомы
Дебальцево-ТВ
Форум
Чат
Карты местности
О сайте
-1
Дебальцево онлайн
Ваши вопросы и предложения
Правила, условия